Моє село Розсішки і школа

Історія України, що  сягає глибини віків, покрита тайною і розгадати її ще нікому не вдалося. Заплутані і суперечливі відомості ми черпаємо з повісті «Минулих літ». Завдяки дослідженням і свідченням археологічних знахідок ми знаємо, що жили тут люди значно раніше. Насторожі розгадки хто і коли тут жив стоять мовчазні кургани та рештки городищ.

Чарівні і багаті місця вабили людей до заселення. Саме у такій місцині на водо розділі у верхній течії річки Удич південно-бугського басейну і виникло поселення, яке ми знаємо під назвою Розсішки. Зручнішого місця для проживання годі шукати. Зі Сходу на Захід через усе село протікає річка. На Півдні, Заході, Півночі як три голубих ока повноводні озера (колись були). На Схід від села – Чорний шлях, що йде через Мордасий ліс  на Умань. За шляхом – Чорний ліс, який своїми узліссями дивиться у Дике поле. Перші писемні згадки про село просліджуються другою половиною ХVІ століття.

Своїй популярності і місцю в історії село завдячує подіям 1768 року (Коліївщина) і одному з її ватажків Івану Гонті. Скупі і суперечливі відомості про цю людину, на думку автора, не дають відповіді на всі запитання.

Сумнівними є відомості про його походження і місце народження. Є свідчення того, що він з сім’єю був ктитором (меценатом, благодійником) Воздвиженської православної церкви у Володарці, за що їх лики намальовані у храмі. Це свідчить, що його дружина не була полячкою а Гонта ще до служби С.Потоцького був заможним, освідченим і самодостатнім.

Навіть припустити те, що кварцяний шляхтич Потоцький міг узяти на службу сотником холопа, та ще й православного, то великий обман. Аби Гонта був матеріально залежним, йому б ніколи не дозволили у покатоличеному селі, яке належало Потоцькому, у 1960 році збудувати православну церкву. Мало того, при церкві на противагу ієзуїтським школам була започаткована православна церковно-приходська. Її учнями були діти селян. Їх навчали читати і письму, співу у церковному хорі.

Саме ця школа стала першим навчальним осередком у Розсішках.  Приміщення школи розміщувалося  у дворі за церквою, мало дві класні кімнати, за одним столом сиділи 6-7 учнів.  Навчання було двокласним з чотирирічним навчанням. До школи ходили діти різного віку. Перший урок вів батюшка, викладав закон божий, інші заняття, в тому числі спів церковних псалмів, проводив дячок. У 1912 році в селі Розсішки була побудована перша світська школа. Утримувалася коштом громади. Навчалися тільки хлопчики із заможних сімей (всього 50-60 учнів). Є відомості, що у дореволюційний період середню освіту з селян здобув тільки Запаско Семен, який потім працював учителем.

По закінченню громадянської війни початкова освіта стала загальнообов’язковою, тому у нашому селі функціонувала лише початкова школа, що  утримувалася коштом держави. У 1926-1927 роках вона реорганізувалася у семирічну, що мала назву ШКМ (школа колгоспної молоді). Навчання у 5-7 класах велося попредметно.  В  1928-1932 роках було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.  Середню освіту діти мали можливість здобувати у Верхняцькій або Ягубецькій середніх школах. Навчання у старших класах було платним до 1956 року.

Події 1927-1930 років (колективізація) зруйнували архаїчний уклад селянської сім’ї. Відпала потреба робочих рук для обробітку землі і молодь, не зважаючи на те, що село було не паспортизоване виїздило на роботу у місто, їх кликали новобудови соціалістичної індустрії. Другий удар село отримало у 1932-1933 роках. Скільки людей забрала  голодовка ніхто не може сказати до сьогодні. Ці події не могли не вплинути на розвиток освіти. Діти, як правило, відвідували лише початкову школу, вони не могли задіяти свої знання в умовах села.

Велику перерву у роботі школи зумовила Велика Вітчизняна війна. У період окупації школа не працювала.

По закінченню війни важко було організувати навчання у різновікових класах, діти навчалися у дві зміни у переповнених класах (35-40 учнів). Для переростків було відкрито вечірню школу так звану ШРМ (школу робітничої молоді).

Швидкий розвиток промисловості вимагав більш глибоких знань і кращої підготовки підростаючого покоління, тому у 60-х роках обов’язковою стала восьмирічна освіта. У 1965 році Розсішки, як і інші села стало паспортизованим (відмінено радянське кріпосне право), а отже,  збільшився мотив старанного навчання.

На початку 70-х років у Христинівському районі пішла хвиля відкриття середніх шкіл. Будуються нові сучасні приміщення. У нашому селі вирішили питання по скороченому варіанту. Маючи типовий проект двохповерхового приміщення на 350 учнів, збудували тільки перший поверх.  У 1965 році нове приміщення прийняло учнів, але не вирішило проблем. Діти навчалися у дві зміни, не було майстерні, їдальні. 

Поступова механізація виробничих процесів у місцевому господарстві вплинула на потребу в людях. Молодь масово покидає село, відповідно зменшується кількість дітей у школі. У 1980 році Розсішська восьмирічна школа стала однокомплектною.

У 1987 році з метою покращення умов навчання  на вимогу громадськості села та за сприяння райвідділу освіти школа реорганізується у середню. Через два роки, у 1989 році,   село святкує перший випуск. Атестат зрілості отримали 21 учень. Зміна статусу школи вимагала нових підходів у навчанні і вихованні дітей. По новому навчалися діти, навчалися і вчителі. Вища освіта для вчителів стала нормою. Винагородою за старання став результат.